Григорій Сковорода — без перебільшень культова для українців фігура, і цей культ базується на дивному підґрунті. Фразу “світ ловив мене, та не спіймав” можна знайти і на міських муралах, і на модних шкарпетках — при цьому твори Сковороди навряд чи хтось перечитує після школи, якщо цього не вимагає професія. Туманні уявлення про “сродну працю”та “філософію серця” поєднуються в нашій свідомості з рештками радянського міфу, витвореного навколо Сковороди: народний мандрівний філософ із торбиною, вічний студент, аскет, який зрікся релігії, босоніж ходив по країні та вчив сільських дітей.  Ми уявляємо Сковороду молодим чоловіком, і це відображають усі його портрети та скульптури, хоча він дожив до 71 року — дуже поважного для XVIII ст. віку. Він походив із досить заможної родини, мав конфлікти з церковниками, але був глибоко віруючою людиною, не стільки вчителював (звісно ж, не серед селян), скільки був “найманим співрозмовником” для освічених поміщиків. Управно малював і був визнаним співаком. Утік з-під вінця, працював в імператорській комісії з закупівлі токайських вин, багато мандрував Європою (не босоніж), передбачив чумний мор у Києві, власноруч вирив собі могилу.  За життя Сковороди не було опубліковано жодного його твору, не залишилось і його прижиттєвих зображень (хоча перші портретисти посилались на міфічний прижиттєвий портрет). Факти з життя Сковороди перемішались із міфами про нього та сплелись у канонічний образ — живий та улюблений в Україні. Війна лише додала йому популярності: вціліла скульптура філософа посеред зруйнованого росіянами музею в Сковородинівці стала одним із символів нашого спротиву.  [[editor.image url="https://i.lb.ua/054/13/638d96b051205.jpeg" alt="Статуя Григорія Сковороди у музеї-меморіалі на Харківщині після влучання в будівлю російського снаряда, травень 2022 року" author="Сергій Козлов/KHARKIV Today" ]][[endeditor]] Відзначення 300-річчя від дня народження Сковороди теж стало не лише виявом загальної любові, але й проя